Зустріч із „живою легендою”

e-mail Друк PDF

9 травня ми відзначаємо 67-му річницю Великої Перемоги. Мабуть, немає у нашій країні жодної родини, якої б не торкнулась трагедія Великої Вітчизняної. Тому зберігати пам’ять про героїв, які пройшли через ті пекельні випробування, є нашим святим обов’язком.

Напередодні роковин Перемоги колектив ДПС у Полтавській області вкотре радо вітав учасника бойових дій Великої Вітчизняної, командира взводу полкової розвідки, особистого охоронця головного обвинувача від СРСР на Нюрнберзькому процесі Йосипа Давидовича Гофмана.

Біографія Йосипа Давидовича є настільки непересічною, що про неї на можна не згадати. Війна застала Йосипа Гофмана п'ятнадцятирічним хлопчиськом у місті Миколаєві. Хлопець працював землекопом, будував залізницю Астрахань - Кізляр. У шістнадцять він став бригадиром, а в 1942 році, в сімнадцятирічному віці — пішов добровольцем у Червону Армію.

Воювати з фашистами Йосип Гофман почав стрільцем 271-го гвардійського стрілецького полку. Навесні 1943 року вже сержанта Гофмана взяли у полкову розвідку. Потім він став старшим групи захоплення, а після важкого поранення командира взводу, сержанта Гофмана призначили командиром взводу полкової розвідки.

У своїх спогадах полковник Гофман пише: "Чимало написано про подвиги фронтових розвідників. Їх показують такими-собі лихими хлопцями, які, жартуючи, ходили у ворожий тил і, граючись, брали в полон офіцерів, а то й генералів німецької армії. Маючи за плічми два роки війни в якості розвідника, можу стверджувати: реальне фронтове життя військових розвідників було зовсім іншим. Це найважча солдатська праця. Адже задачу розвідники змушені виконувати в оточенні ворогів, а їх завжди більше. Найменша помилка призводить до провалу пошуку і загибелі розвідгрупи. Не випадково про надійну, розумну людину говорять: "З ним би я в розвідку пішов".

Полк, в якому служив сержант Гофман, брав участь в штурмі Берліна. Про ті події Йосип Давидович розповідає так: "Міни, снаряди рвалися на кожнім метрі. І не було нічого дивного в тім, що боєць, з яким ти щойно говорив, через мить, падаючи, тиснув на курок вже в мертвому заціпенінні. До повної перемоги залишилося пройти одну площу і взяти один будинок — рейхстаг. Ворог бився із завзяттям смертника. Через пекло потрібно було пройти, але й дуже хотілося залишитися живим. Кожен такий бій, кожен крок - це велике подолання себе".

Після війни доля піддала Йосипа Гофмана досить серйозному іспиту. Його, двадцятилітнього сержанта, призначили особистим охоронцем головного обвинувача від СРСР Романа Андрійовича Руденко на міжнародному військовому трибуналі в Нюрнберзі. Але і з цим відповідальним завданням сержант Гофман впорався гідно, про що свідчить лист Р.А.Руденка командуючому 8-ої Сталінградської армії генералу Чуйкову, в якому генеральний прокурор дякував сержанта Гофмана за сумлінність у виконанні своїх обов'язків і клопотав про надання йому місячної відпустки.

Особистий пропуск Йосипа Гофмана до залу засідань Нюрнберзького процесу і годинник, що подарував йому американський сержант Вудд, — людина, яка страчувала через повішення фашистських злочинців, засуджених трибуналом, — демонструються у Меморіальному комплексі "Національний музей Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років" в столиці України.

Після війни Йосип Давидович розпочав кар’єру професійного політрука. Успішно закінчивши військово-політичне училище в м. Івановому, він продовжив навчання у Військово-політичній академії у Москві, прослужив у Радянській Армії тридцять п'ять років і звільнився в званні полковника.

Йосип Давидович бере активну участь у суспільному житті. Очолює Полтавське об'єднання Всеукраїнського центру "Героїзм і голокост", є головою Полтавської спілки інвалідів і учасників бойових дій Великої вітчизняної війни "Перемога", активний діяч Єврейської ради України. Нещодавно Й.Д.Гофман став почесним членом і ветеранської організації податкових органів Полтавщини. Він бажаний гість у школах, ВУЗах, учасник багатьох всеукраїнських і міжнародних конференцій, присвячених історії Великої Вітчизняної війни, адже він нині, можливо, єдиний живий свідок історичної події - Нюрнберзького процесу.

Багатий життєвий і військовий досвід, чудова пам'ять на імена і події, спостережливість розвідника, аналітичне мислення та неабиякі творчі дарування дозволили Йосипу Давидовичу розпочати літературну діяльність.

З-під його пера вийшли книги "Жива історія", "Про минуле в ім’я майбутнього", "Життя – не іменник, а дієслово", а також видані за допомоги осередку ветеранської організації податкової служби „Політичний мінімум” та 3-тє, доповнене, видання його, мабуть, головної книги „Нюрнберг застерігає”, яка відома у багатьох країнах світу. Саме це, доповнене цікавими фактами та фотознімками, видання книги представив Йосип Давидович податківцям, а пізніше – і студентам старших курсів історичного факультету ПДПУ ім. В.Г.Короленка. Родзинкою презентації стали цікаві спогади, філософські роздуми Йосипа Давидовича, що перепліталися з влучними, іскрометними, а подекуди – іронічними зауваженнями. Наприкінці зустрічі 300 примірників книги було передано бібліотекам і навчальним закладам області.

„Податкова служба ніколи не стояла осторонь патріотичного виховання та турботи про ветеранів. Тому наше завдання – зробити так, щоб прийдешні покоління пам’ятали про подвиг ветеранів, а самі вони відчували себе потрібними не лише під час святкування Дня Перемоги, - зазначив голова ДПС у Полтавській області Володимир Задорожний. - Тому сьогодні ми вклоняємось пам’яті і подвигу учасників війни, зичимо їм в особі Йосипа Давидовича міцного здоров’я та подальших творчих успіхів у справі виховання молоді.”

Відділ взаємодії із ЗМІ та громадськістю

ДПС у Полтавській області