Туризм

e-mail Друк PDF

НАЙПОПУЛЯРНІШІ ЕКСКУРСІЙНІ ПОДОРОЖІ

Організацію екскурсійних подорожей забезпечує Обласний центр туристичної інформації. Телефон 8-0532-614107

ПОЛТАВА ІСТОРИЧНА

Оглядова екскурсія проходить стародавньою частиною міста з неповторною архітектурою, тісно пов'язаною з історією Полтави. Ви побуваєте в самому серці міста – на Івановій Горі, в садибі основоположника нової української літератури Івана Котляревського; прогулюючись схилами колишнього фортечного валу, милуватиметесь чудовими краєвидами Полтавського Подолу та Левади; побачите на власні очі перлину української барокової архітектури - комплекс Хрестовоздвиженського монастиря, єдиний на теренах СНД парково-палацовий ансамбль доби класицизму Круглої площі. На Вас чекатимуть унікальні експонати одного із найбільших в Україні Краєзнавчого музею та захоплююча подорож до історико-культурного заповідника “Поле Полтавської битви”.

За Вашим бажанням, до пропонованої екскурсії можна включити відвідування Галереї Мистецтв (Художнього музею) та музею історії авіації і космонавтики ім. Ю. Кондратюка.

 

ІСТОРИЧНЕ ПОЛЕ ПОЛТАВСЬКОЇ БИТВИ

Північно-західна частина Полтави – споконвічне місце з'ясовування стосунків ворогуючих сторін. в серпні 1399 року тут відбулась битва руських князів на чолі з Великим Литовським князем Вітовтом проти татарських орд ханів Тітур-Кутлуя та Едигея. Влітку 1654 року розпочались криваві події громадянської війни (“Руїни”). Проте найбільша подія, що сталася на цьому полі, – битва поміж військами російського царя Петра

І і шведського короля Карла XII в червні 1709 року. Завдяки останній Полтава відома далеко поза межами нашої країни. На історичному Полі битви з 1909 року діє музей, який розповідає про перипетії баталій. З 1981 року державний історико-культурний заповідник “Поле Полтавської битви” – єдиний музейний заклад України, який входить до Міжнародної асоціації військово-історичних музеїв світу під егідою ЮНЕСКО.

У дев'яти експозиційних залах музею представлені безцінні реліквії: холодна та вогнепальна зброя ХVІІ-ХVІІІ ст., одяг Петра І, особисті царські речі, бойові прапори, старовинні картини, гравюри тощо.

 

ЛІТЕРАТУРНА ПОЛТАВА

Василь Капніст, Іван Котляревський, Микола Гоголь, Тарас Шевченко, Панас Мирний, Володимир Короленко, Іван Бунін - в творчості цих письменників, починаючи від класиків нової української літератури і закінчуючи лауреатом Нобелівської премії, можна виокремити “полтавський період” життя і творчості. Чим він був знаменний для кожного із них, дізнаєтеся з екскурсії “Літературна Полтава”. Ви переконаєтесь, що Полтаву не випадково вважають “духовною столицею” України. Крім того, поза Вашою увагою не залишаться цікаві історичні об'єкти міста. До екскурсійного маршруту включені літературно-меморіальні музеї І. Котляревського, Панаса Мирного, В. Короленка.

 

ДИКАНЬКА. ПОДОРОЖ НА БАТЬКІВЩИНУ РУДОГО ПАНЬКА

“..як будете, панове, їхати до мене, то прямісінько їдьте стовповим шляхом на Диканьку”. Рудий Панько (М. ГОГОЛЬ)

Минули століття відтоді, як Диканька, з легкої руки Миколи Гоголя, явилась усьому світу. Проте й сьогодні вона не втратила привабливості. Містечко й понині славиться своєю патріархальністю та шанобливим ставленням до сивої старовини. Екскурсійний маршрут прокладено з урахуванням відвідувань обох диканських церков: Свято-Миколаївської, до чудотворної ікони якої ходила вклонятися мати М. Гоголя Марія Іванівна, та Свято-Троїцька, яку розписував уславлений коваль-маляр Вакула. При в'їзді в містечко Вас зустріне арка-брама - єдиний на Полтавщині зразок стилізованої Тріумфальної арки доби класицизму. Якщо Ви потрапите в Диканьку навесні, під час цвітіння Бузкового гаю, або спробуєте обхопити руками товстезні стовбури багатовікових Кочубеївськіх дубів, – незабутні враження на все життя Вам гарантовані.

 

ГОГОЛЕМ ОСПІВАНА ЗЕМЛЯ. НАЦІОНАЛЬНИЙ СОРОЧИНСЬКИЙ ЯРМАРОК

Диканька - Василівка (Гоголеве) - Великі Сорочинці. „Як би Ви не вважали, що добре знаєте Гоголя, він стане Вам ще ближчим, якщо відвідаєте його рідні місця” Олесь ГОНЧАР .

Незабутня подорож до батьківщини Миколи Гоголя дозволяє зануритись в неповторний світ дитинства великого письменника, доторкнутися до глибинних витоків його літературної творчості. Це своєрідна подорож в часі туди, де народився, жив і творив М. Гоголь. Тільки відвідавши Малу Батьківщину письменника, можна по-справжньому збагнути його безсмертний творчий доробок. Екскурсійна подорож розрахована на широке коло слухачів: від учня та студента до більш обізнаного із творчістю письменника туриста. Окрім чудових і неповторних краєвидів центральної частини Полтавщини, маршрут передбачає відвідування двох диканських церков – Миколаївської та Троїцької, музею-заповідника в родовому маєтку Гоголів-Яновських селища Гоголеве, унікальної пам'ятки барокової архітектури Спасо-Преображенської церкви В. Сорочинців, де хрестили письменника. Отже, прислухайтесь до поради нашого земляка Олеся Гончара.

У серпні кожного року в с. Великі Сорочинці Миргородського району проходить Національний Сорочинський ярмарок. в культурно-мистецькій програмі ярмарку беруть участь близько 400 професійних та аматорських колективів, окремих виконавців, понад 2000 учасників з усіх міст та районів Полтавщини, України та з-за кордону.

Під час урочистих церемоній відкриття та закриття ярмарку на етнографічній садибі Хіврі відбувається велике театралізоване дійство за мотивами гоголівських творів.

Широкий спектр різноманітних виробів народних умільців (вишивка, кераміка, лоза, гобелени тощо) не залишить байдужими най¬вибагливішивих покупців.

 

ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА МОНАСТИРІВ ПОЛТАВЩИНИ

Під час екскурсії відбувається знайомство з цікавою історією діючих православних монастирів Полтавщини: Мгарсько-Лубенського Спасо-Преображенського (чоловічого), Полтавського Хрестовоздвиженського (жіночого) та Козельщинського Різдвяного-Богородицького (жіночого). Всі вони пройшли складний шлях становлення і випробувань стійкості Віри.

Головний храм Мгарського монастиря – Спасо-Преображенський – вважається найкращим зразком вишуканої барокової архітектури Лівобережжя XVIII ст.

Головний храм Полтавського монастиря – Хрестовоздвиженський собор – єдиний на Лівобережжі семибанний храм, що зберігся до наших днів, який має циліндричну форму бань. Собор містить келійний образ чудотворної ікони Скорботної Богоматері Уповання всіх кінців Землі - захисниці обителі і міста Полтави.

Наймолодшим монастирем колишньої Полтавської єпархії кінця XIX ст. є Козельщинський, відомий величавим Різдвяно-Богородицьким собором початку XX ст. та чудотворною іконою Козельщинської Богородиці з Передвічним Немовлям.

За бажанням, екскурсійна подорож може бути влаштована окремо до кожного із монастирів.

 

ХРАМИ ПОЛТАВИ

Пізнавальна екскурсія, яка не тільки унаочнює процес будівництва культових споруд міста з багатим розмаїттям стилів, а й дозволяє пригадати глибинні моральні засади людства. Подорож включає знайомство як з найстарішим храмом Полтавщини – Спаським, так і з зовсім новим “жіночим”, названим на честь великомучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії. Вражає величністю стінопис XIX - поч. XX ст. Самсоніївського храму та Соборної Макаріївської церкви, яка є кафедрою преосвященних архієреїв Полтавської єпархії, образ чудотворної Горбанівської Богородиці кін. XVIII ст.

Екскурсійний маршрут прокладено до Іванової Гори, де знаходиться поновлений Свято-Успенський храм – пам'ятка архітектури загальнодержавного значення, яка була зруйнована в 30-х роках XX ст. І насамкінець – гостинне і затишне подвір'я Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря.

 

ДОРОГАМИ СКОВОРОДИ

До плеяди найвідоміших уродженців Полтавщини по праву належить мандрівний філософ XVIII ст., “український Сократ” Г. Сковорода. Подорож на батьківщину філософа передбачає відвідини музейного меморіального комплексу в м. Чорнухах. Відтворена на основі документальних джерел садиба видатного філософа складається з батьківської хати – типового будинку малоземельного козака, клуні, комори, криниці-журавля. Уся територія меморіального комплексу обнесена тином з вербної лози.

 

БІЛЬСЬКЕ ГОРОДИЩЕ

Екскурсійна подорож передбачає відвідування найбільшого в Європі поселення доби раннього заліза. Площа Великого скіфського городища – 5,2 га , висота валів сягає 5- 7 метрів , їх довжина – понад 30 км . Перші археологічні дослідження, розпочаті в XIX ст., тривають понині (є можливість відвідати археологічні розкопки україно-німецької експедиції Інституту археології НАН України і Гамбурзького університету).

 

МИРГОРОД. ПОДОРОЖ ДО КОРОЛЕВИ МІНЕРАЛЬНИХ ВОД

Давно вже минули ті часи, коли посеред Миргорода красувалась славнозвісна гоголівська

“дивовижна” калюжа. Сьогодні мальовниче місто на правому березі річки Хорол відоме далеко поза межами держави як місце розливу королеви мінеральних вод України - води Миргородської, лікувальні властивості якої прирівняні до вод відомих європейських мінеральних курортів Баден-Баден, Саден, Аахен. Екскурсійний маршрут прокладено через санаторно-курортну зону Миргорода з урахуванням відвідування бюветів з цілющою водою. Не залишитесь Ви байдужими і до літературної спадщини великого грузинського поета XVIII ст. князя Давида Гурамішвілі, музей якого включено до маршруту. Крім того, Ви можете відвідати унікальний музей кераміки при Миргородському керамічному технікумі ім. М. Гоголя.

 

НАРОДНІ МАЙСТРИ ТА ПРОМИСЛИ

ОПІШНЕ - ГОНЧАРНА СТОЛИЦЯ УКРАЇНИ

На території стародавнього містечка Опішне, з часів скіфського городища Кардашів вал (ІV-ІІІ ст. до н. е.), а згодом і слов'янського городища роменської культури (VІІІст.), знаходять високомистецькі витвори з глини. З кінця XIX ст. селище по праву вважається гончарною столицею України, витвори майстрів якої були відомі далеко поза межами України. Нині на базі Національного музею-заповідника щоліта проходять Всеукраїнські симпозіуми монументальної кераміки. Кращі роботи експонуються просто неба впродовж року. Адреса заповідника: 38164, Зіньківський район, смт.Опішня.

 

РЕШЕТИЛІВСЬКІ МАЙСТРИ

Решетилівка – один з найвідоміших сучасних центрів народних промислів України.

Сучасна вишивка розвинулася на ґрунті багатих народних традицій, що донесли до наших днів величезну кількість неперевершених зразків.

Вишуканістю, тонким смаком вирізняється художня вишивка. Від легких, небесних, до насичених барв – вишивки несуть в собі символ вічності роду людського. В орнаментальних мотивах вражає образна спостережливість, поетичність. Адже вишивка – це давнє і вічно молоде мистецтво оригінального бачення світу, відтвореного специфічними художніми засобами. Характерною особливістю полтавської вишивки є велика різноманітність технік та поєднання їх.

Для людини завжди духовною потребою було творення власного світу. Хто не знає знаменитих решетилівських килимів? Кожна гілочка, кожна квіточка на них – наче гімн Природі і Красі. Решетилівські килими вирізняються неповторними квітковими орнаментами. Вони вражають мальовничістю, довершеністю. Водночас ці чудові вироби позначені виразним новаторством.

 

Заповідник-музей М.В.Гоголя у с. Гоголеве Шишацького району

 

В одному із сіл на Полтавщині, серед неповторної ук раїнської природи, стоїть одноповерховий будинок з чотирма дерев'яними колонами, поруч із ним — невеликий флігель.

Тут, у колишній Василівці (тепер с. Гоголеве), жив Микола Васильович Гоголь. У цьому мальовничому куточку пройшли його дитячі та юнацькі роки, тут він відкрив світ, сповнений зво рушливих, сумних і веселих легенд, поетичної фантазії.

1 квітня 1984 року в с. Гоголевому Шишацького району Полтавської області відкрився заповідник-музей М.В.Гоголя. Турботливо відтворений білостінний батьківський будинок, флі гель, альтанка «Мрія», грот, ставки, парк-сад, могила батьків.

У залах батьківського будинку та флігелі розміщена ек спозиція, яка дає уявлення про епоху, в якій жили Гоголі, роз повідає про життя і творчість видатного письменника.

Знайомство із заповідником починається з огляду бу динку батьків. Експозиція вступного залу відкривається виставкою «Гоголь і сучасність. Світове значення творчості письменника». Багато видатних діячів минулого та сьогодення високо оцінювали й оцінюють творчість М.В. Гоголя. Про це свідчать висловлювання і твори Тараса Григоровича Шевченка, Максима Горького, Олеся Гончара.

У ПЕРШОМУ ЗАЛІ розміщені документи, що стосу ються предків Гоголя, його батьків, історії садиби, дитинства і навчання Миколи у Полтавському повітовому училищі.

ДРУГИЙ ЗАЛ присвячений рокам навчання Миколи Гоголя у Ніжинській гімназії вищих наук (1821-1828 рр.). У цей час формуються характер та літературно-художні інтереси письменника. Експонати ТРЕТЬОГО ЗАЛУ дають уявлення про петер бурзький період життя і діяльності письменника, розповідають про його зацікавленість українським фольклором, розкрива ють історію написання «Вечорів на хуторі біля Диканьки».

ЧЕТВЕРТИЙ ЗАЛ. На плані будинку виконаному Г.П. Данилевським у 1832 р., ця кімната позначена як спальня матері письменника. Інтер'єр кімнати, характерний для пер шої половини XIX століття, складає, в основному, типологіч ний матеріал, що дає можливість уявити, в яких умовах Марія Іванівна займалася веденням господарства, писала ділові папе ри і листи.

П'ЯТИЙ ЗАЛ — їдальня. Це найбільша кімната в бу динку. Оформленням їдальні та вітальні займався письменник власноруч.

ФЛІГЕЛЬ має вигляд старовинної української мазанки під очеретяним дахом. У ньому письменник зупинявся під час останніх відвідин Василівці (починаючи з 1848 року) і займав дві кімнати: вітальню і робочий кабінет.

ПАРК, САД, СТАВКИ. Після ознайомлення із флігелем відвідувачі можуть оглянути парк-сад. На думку Василя Опанасовича, сад повинен був розростатися так, як повеліває сама природа; він повинен бути лабіринтом, у якому важко відразу зорієнтуватися. Микола Васильович теж не любив симетрії. У саду розбито доріжки. З боків вони обсаджені яблунями, сливами, декоративними кущами. Улюбленими деревами Гоголя були дуби, липи, клени,

Доріжками можна спуститися до дзеркальних вод став ка, побачити протилежний берег, де колись жив син сестри М. Гоголя М.В. Биков зі своєю сім'єю. Алеєю, що тягнеться уз довж ставка, письменник любив довго гуляти. На невисокому пагорбі розташована дерев'яна альтанка «Мрія», трохи далі — грот.

У сім'ї Гоголів його називали «храмом самотності». Біля входу лежить великий камінь, на якому любив сидіти і обдуму­вати свої твори Микола Васильович.

Доріжка виводить до могили батьків письменника. Могила ховається під густим листям дерев, які її оточують.

Літературно-меморіальний музей І.П.Котляревського

В історичному центрі Полтави зберігся чи не єдиний в місті житловий особняк початку ХІХ ст.

За переказами, дім належав відомому поетові і драматургу, авторові «Оди на рабство», комедії «Ябеда», вірша на честь відкриття монумента Слави в Полтаві В.В.Капністу.

28 вересня 1952 р. тут був відкритий Полтавський літературно-меморіальний музей І.П.Котляревського.

Музейна збірка налічує більше семи тисяч експонатів. Тут зберігається рукописний архів Ш.Котляревського, його особисті речі, численна колекція прижиттєвих і пізніших видань творів письменника.

Експозиція розташована у семи залах, один з яких виставковий. У чотирьох залах зібрані матеріали про життєвий і творчий шлях І.П.Котляревського, два наступних розповідають про вшанування пам'яті поета.

Документи, книги, твори образотворчого мистецтва, предмети старовини відтворюють дитячі та юнацькі роки славетного полтавця, участь у російсько-турецькій війні 1806р., Вітчизняній війні 1812р. Висвітлена службова діяльність на посаді наглядача Будинку виховання дітей бідних дворян та піклувальника Полтавських благодійних закладів, а також зв'язки з декабристами та відомими діячами культури.

Окремий зал присвячено історії створення і виходу в світ поеми «Енеїда». Експонується перше унікальне видання 1798р., здійснене коштом мецената М.И.Парпури.

Матеріали третього залу розповідають про театральну і драматургічну діяльність І.П. Котляревського: тут представлені перші видання його п'єс, афіші, запрошення, фото театральних труп та окремих виконавців.

У виставковій залі музею щомісяця презентуються виставки творчого доробку сучасних полтавських мистців, творчої молоді, цікаві матеріали з приватних колекцій.

 

Садиба І.П. Котляревського

 

1969 року з нагоди відзначення 200-літнього ювілею поета за акварельним ескізом Т.Г.Шевченка було відновлено меморіальний комплекс садибу І.П.Котляревського, до якого увійшли хата, комора, повітка, колодязь з журавлем. 1971р.на території садиби було встановлено погруддя І.П.Котляревського роботи нар. худ. України Г.Н.Кальченко.

У будинку письменника п»ять невеликих покоїв: кабінет, вітальня, світлиця, опочивальня, кухня.

У будинок вмонтовано окремі деталі старої хати, яку 1751р. придбав дід поета, диякон Успенської церкви Іван Котляревський за «27 рублей 50 копеек ходячей российской монеты в вечное и потомственное владение». Найціннішим є автентичний сволок, на якому кирилицею вирізьблено: «Создася дом сей во имя Отца и Сына и святого Духа Аминь Року 1705 месяца августа».

В інтер'єрах кімнат зберігаються речі, що належали письменнику, його нагороди, рукописні сторінки творів, а також меблі, предмети дворянського вжитку поч. ХІХ ст.

Біля входу на подвір'я - меморіальна дошка з написом: «Садиба І.П.Котляревського. Земля натхнення великого поета. Тут засвітив він зорю нової української поезії. Звідси вийшли в безсмертя «Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник». Івановій горі доземно вклонялись Тарас Шевченко, М.Гоголь, М.Щепкін, Леся Українка, Панас Мирний, М.Кропивницький, М. Заньковецька, багато інших діячів культури. Слава осяюе це місце! Схились до святині!»

І.П.Котляревський помер 10.XI. 1838р. Похований у Полтаві. Могила знаходиться в парку, що носить його ім'я, по вул. Фрунзе (колишній Кобеляцький шлях).

1903р. виключно коштом народних пожертв було споруджено пам»ятник І.П.Котляревському (архітектор О.Ширшов, скульптор Л.Позен).

 

Миколаївська церква (Диканський район)

З благословення архієпископа Лазара Барановича, який жив на південно-східній околиці села Диканька в 70-х роках ХУІІ ст. у лісі було збудовано дерев'яну церкву для перебуваючих у цьому місці монахів – архієрейських служителів з чудотворною іконою Миколи –угодника, збереженою до наших днів.

У 1794 році на місці дерев'яної була споруджена кам'яна Миколаївська церква. Її проект в стилі класицизму виконав відомий зодчий тієї епохи М.О.Львов, який одержував чис ленні замовлення від високих вельмож з царського оточення - зв'язаних дружніми та родинними відносинами Воронцових, Завадовських, Безбородьків, Кочубеїв. Одним із пер ших він звернувся до ротондальної форми, що саме набува ла поширення в культовій архітектурі. Особливо гармонійно вписується ця біла ротонда з сріблястим куполом, увінчаним позолоченим хрестом, в чудову лісову природу на околиці Диканьки.

На Миколаївській церкві М.О. Львов вперше застосу вав систему подвійного купола, і цей винахід зодчого пізніше запозичив архітектор А.Н. Вороніхін при будівництві знаме нитого Казанського собору в С-Петербурзі. У міжкупольному просторі на третьому поверсі Миколаївської церкви, куди ведуть збоку вузькі гвинтові сходи, знаходяться хори. На внутрішній поверхні великого зовнішнього купола були ви конані розписи на біблійні теми, серед яких виділялися голубе небо й ангели. У барабані цього купола розміщені невидимі зсередини вікна, крізь які денне світло потрапляло до центрального залу. Коли церковний хор співав під час служби, то здавалося, що його мелодійні звуки доносяться прямо з небес. Чарівні звуки пісень, що линули високо над головою, підсилювалися чудовою акустикою храму.

Досі нерозгаданою таємницею є знамениті "повітряні печі" М.О. Львова, розміщені між першим та другим поверхами. Вони не тільки обігрівали, а й провітрювали приміщення, збе рігаючи постійну температуру і вологість - і робили це не гірше сучасних кондиціонерів. У 1851-1852 роках, коли проводилася деяка добудова і під церквою було влаштовано родинну уси пальницю Кочубеїв, то на дверцятах печі за львівським про ектом було викарбовано: "Для вентиляции склепа протопить немного..."

Цей склеп особливо цікавить численних відвідувачів Миколаївської церкви з України та різних країн світу. Похо вані тут п'ять князів і три княгині з роду Кочубеїв. Першим було захоронено сина будівничого церкви В.П. Кочубея -Василя, який прожив усього 38 років і заповідав поховати його під стінами родової кочубеївської церкви. Він служив помічником попечителя Петербурзького учбового округу, а прославився як колекціонер-нумізмат, колекція монет якого (понад 700 штук) була однією з найбільших і найцінніших в Росії. Поруч похована і його дружина Олена Павлівна. Ці два масивні саркофаги виділяються в підземеллі білизною іта лійського мармуру з тонкою різьбою на кришках. Привезені вони були спеціально з Італії. Тут же під мармуровою пли тою в підлозі похована і їх дочка Марія. Глуху стіну склепу прикрашають дивовижної краси мозаїчні ікони невідомих майстрів. Кожне захоронення має свої відмінні риси, відрізняється конструкцією та кольором саркофагів, їх оз добленням. До пограбування усипальниці у 1919 і 1933 роках особливо виділялась позолота склепу.

Розкіш, з якою були зроблені кочубеївські поховання, вражає й донині, адже вони не поступалися царським. Це й викликало невдоволення імператорського двору: "Хоть ты и Кочубей, да не будь выше царей..."

Особливу увагу відвідувачів привертає іконостас з мореного дуба. Робота виконана українськими майстрами-умільцями, які спеціально посилалися на навчання до Італії. Вра жає чудова тонка різьба по дереву, що дивним мереживом обрамляє ікони, написані петербурзькими художниками.

Збереглися й викладена з мармурових плит сірого, біло го та чорного кольорів підлога, кіот над тим місцем, де похо вані Василь і Олена Кочубей, пам'ятник з чорного мармуру і меморіальна дошка на честь князя і княгині. Тут же стоять ікони святого Василя Великого та рівноапостольної цариці Олени відомого майстра живопису Нефа. Вівтар з білого мар муру піднято на дві сходинки, а справа з чорного мармуру на трьох сходинках піднімається те місце, де молилися Кочубеї.

З глибини XVII ст. дійшов до нас і пеньок з дубовим хрестом у вівтарі, на якому було знайдено ікону Святого Миколи Чудотворця, що започаткувала ще тоді дерев'яну цер кву, яка стала називатися Миколаївською за назвою тієї іко ни. Миколаївським було названо й навколишній ліс.

Полтавський краєзнавчий музей

 

Понад сто років тому (1891р.) при Полтавській губернській земській управі розпочалась організація музею, основу якого складала колекція ґрунтів і гербарій, зібраний експедицією відомого вченого-ґрунтознавця, професора В.В.Докучаєва. В дореволюційний період (у 1906 році) уродженка Полтавської губернії меценатка К.М.Скаржинська подарувала музею понад 20 тис. експонатів і наукову бібліотеку широко відомого зібрання Круглицького музею у Лубнах.

Будинок музею – програмний витвір архітектури в стилі українського модерну, зведений у 1903-1908 роках. Автор – художник і архітектор В.Ф.Кричевський, створив цілісний ансамбль, у якому органічно сплелися традиції народного будівництва, чудові українські орнаменти, конструкторські форми. Вражають красою і художньо-декоративні розписи у вестибюлі і центральному залі музею. Їх автори – художники С.Васильківський і М.Самокиш творчо використали спадщину української народної архітектури та мистецтва.

Після визволення міста від фашистських загарбників майже 20 років здійснювалися роботи по відновленню та реставрації приміщення. Сьогодні у 40 музейних залах і фондосховищах зберігається понад 300 тис. експонатів. Серед них колекції полтавської народної вишивки, ткацтва, килимарства, церковних речей: археологічні, нумізматичні, природничі. В числі раритетів – давньоєгипетська колекція, група пам'яток античного та східного мистецтва, козацькі старожитності. Щорічно Полтавський краєзнавчий музей відвідують понад 400 тис. екскурсантів, проводиться близько 3 тис. екскурсій.

У 2005 році Полтавський краєзнавчий музей став лауреатом і дипломантом І Всеукраїнського музейного фестивалю „Музей третього тисячоліття”. 

Полтавський Хрестовоздвиженський монастир.

Перлина української барокової архітектури – комплекс Хрестовоздвиженського монастиря в м. Полтаві з єдиним на Лівобережжі семибанним храмом, що зберігся до наших днів, який має циліндричну форму бань. Існує цікава легенда, що коли М.Пушкар, перший полковник Полтавського козацького полку, вирішив розпочати будівництво монастиря, на цю гору побіля Полтави було привезено батюшку, який мав дар передбачення і «відчував» місцевість та дав добро на будівництво.

В ході полтавського періоду Північної війни, в травні 1709 року монастир був резиденцією шведського короля Карла XII, а за однією із версій біля монастиря під час огляду валів Полтави шведський монарх отримав важке поранення у ногу. Вже після шведів монастир відвідав Петро I.

Після Полтавської битви (27 червня 1709 року) монастир знову відбудований полтавським полковником Василем Васильовичем Кочубеєм, сином відомого в історії Василя Леонтійовича Кочубея – героя пушкінської поеми “Полтава”.

Віддаленість Полтавського монастиря від епіцентру монастирського життя – земель Київщини і Чернігівщини, - призводить до відносної ізольованості цієї обителі перед очима допитливого дослідника початку ХІХ століття. Хоча Полтавський монастир вабив до себе і М.Гнєдича, і І.Котляревського, того ж М.Гоголя, науково-дослідницький погляд на нього “поклав” Т.Шевченко. Виконуючи почесну місію художника-замальовщика Київської Археографічної комісії Тарас Григорович влітку 1845 року відвідав Полтаву, де виконав малюнок монастирської гори з Хрестовоздвиженською обителлю. Робота Шевченка і досі викликає інтерес у дослідників-краєзнавців, надаючи можливість побачити обитель і навколишній вигляд середини ХІХ століття.

Влітку 1650 року з ініціативи Полтавської полкової старшини та “заходами” настоятеля Мгарського Спасо-Преображенського монастиря Калістрата (1636 -–1658) братчиками вищезгаданої обителі на одній із полтавських гірок був заснований чоловічий монастир на честь Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього, в народі – Хрестовоздвиженський монастир.

Коштом гетьмана Мазепи зводиться головний монастирський собор – Хрестовоздвиженський, будівельні роботи спорудженню якого тривають впродовж двадцяти років: з 1689 по 1709 рік. Завершує зведення головного храму син страченого за наказом Мазепи Василя Леонтійовича Кочубея – Василь Васильович Кочубей (1727 – 1743).

Цариця Катерина ІІ відвідуючи Полтаву влітку 1878 року, завітала й до монастиря, її супроводжували Г.А. Потьомкін, О.В.Суворов, М.І. Кутузов. (4. с.303). Архієпископ Амвросій та духовні особи зустрічали її побіля монастирської брами, Амвросій мав промову та підніс імператриці животворящого Хреста. Вона прослухала літургію в церкві, побувала в келії Амвросія та побажала купатись в озері побіля монастирю, начувшись про його лікувальні властивості.

Впродовж 2-ї пол. ХVIII століття Полтавський монастир став значним просвітницьким центром Півдня Гетьманщини, у витоків якого стояв Слов”яно-Херсонський архієпископ Євгеній Булгаріс - особистий приятель французького просвітника Вольтера, колишній бібліотекар Катерини ІІ (5. с.12). Завдяки його старанням монастир мав найбільшу в регіоні книгозбірню, до якої входили навіть видання Острозької друкарні XVI-XVII століть. Під патронатом монастиря в Полтаві діяла школа півчих, згодом реорганізована в духовну семінарію. Випускниками останньої були батько всесвітньо відомого письменника нашого земляка Миколи Гоголя – Василь Гоголь-Яновський, відомий перекладач та поет Микола Гнєдич, вчися в семінарії засновник нової української літератури Іван Котляревський.

Наприкінці ХІХ століття чисельність монастирської братії становила сорок чоловік. Головним джерелом існування обителі, як і колись, був обробіток і здача землі в оренду, загальною площею понад 200 га . При монастирі діяли невеличка столярна майстерня, швейна, притулок для священно-і церковнослужителів, училище для сліпих.

У роки громадянської війни червоний терор войовничих атеїстів не оминає стін монастиря, у 1919 році, пограбована соборна усипальниця світських і духовних діячів краю XVIII - I-ї чверті XIX століття, а також старий монастирський цвинтар, що знаходився поміж Собором та дзвіницею. Могили відомих меценатів і полтавців, серед яких навіть родичі О.Пушкіна і М.Гоголя були сплюндровані, а гранітно – мармурові плити використані на господарські потреби, у тому числі на покриття доріг.

Після декількох пограбувань обитель була оголошена притулком контрреволюції і у 1923 році зачинена. В 30-х монастирське подвір'я перетворено на дитячу трудову колонію системи НКВС (Народного Комісаріату Внутрішніх Справ). У 1942 році колишній чоловічий монастир стає жіночим, після того як громада черниць оселилась в напівзруйнованій обителі. В книзі “Чекісти”, виданій у 1972 році, розповідається про те, що під час тимчасової окупації німецькими загарбниками м. Полтави на Кирпічній вулиці №1 в будинку жіночого монастиря розташовувалась німецька будівельна організація “Баум-колона”. Під цією вивіскою маскувалась агентурна школа розвідцентру “Оріон”, що існувала при штабі південного армійського угрупування вермахту на Східному фронті. В німецьку школу Абвера, розташовану у Полтавському монастирі, був засланий радянський розвідник Микола Удалов. Він встановив, що німецькі агенти, які засилаються в радянський тил, мають часи певної марки. Завдяки цим відомостям, радянська контррозвідка зуміла знешкодити декілька десятків ворожих агентів.

Влітку 1960 року монастир поглинає нова хвиля боротьби з церковними установами: вісімдесят сім черниць у супроводі конвою з комсомольських активістів вивезено до Лебединського жіночого монастиря, що на Черкащині. Спустілі монастирські споруди займає філіал Полтавської психіатричної лікарні ім. О.Мальцева, згодом тут розміщено гуртожитки тодішнього Полтавського педагогічного інституту ім. В.Короленка. Останнє, що знаходиться в монастирі напередодні його відродження – склади обласного об'єднання “Медтехніка”.

19 грудня 1991 року після багатьох років запустіння в монастирі відправлена перша Божественна Літургія.

Отже, історія монастиря налічує 355 років. За цей час неодноразово мінявся державний устрій, часи розквіту держави змінювались занепадом. Все це відображалось на житті обителі, архітектурному обличчі ансамблю. Тобто історія монастиря – це історія нашого суспільства.

МАРШРУТИ ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМУ В ОБЛАСТІ

•  Полтава – Диканька – Гоголеве – Шишаки – Яреськи .

Маршрут розпочинається у Полтаві і стародавнім Зіньківським трактом продовжується на північ, по гоголівських місцях Полтавщини. Ті, хто його обирає, мають унікальну можливість поєднання активного способу відпочинку з пізнавальною складовою цього маршруту. До послуг туриста перший на Лівобережжі і , водночас, найстаріший природний заповідник Полтавщини регіональний ландшафтний парк “Диканський” , який надає послуги мисливства, рибальства, екотуризму. Складові парку “Бузковий гай”, “Ялинковий гай”, “Кочубеївські дуби”, “Парасоцький ліс” – останні дві пам'ятки природи загальнодержавного значення. Подорожувати заповідними стежками можна як пішки, так і на конях. Бажаєте перевірити свою рибальську вдачу – до Ваших послуг Троянівське водосховище.

До переваг цього маршруту слід віднести його насиченість історико-культурними об'єктами та пам'ятками старовини :

Миколаївська ( 1794 р.) та Троїцька ( 1794 р.) церкви Диканьки, Диканський історико-краєзнавчий музей та Картинна галерея ім. М. Башкирцевої, державний літературно-меморіальний заповідник М.Гоголя в с. Гоголеве та ін.

З історією Диканьки пов”язані імена Українських гетьманів: Івана Виговського, Петра Дорошенка, Івана Брюховецького, Івана Мазепи, Данила Апостола, генерального судді Запорізького війська Василя Кочубея, видатного літописця Самійла Величка, Івана Іскри та інших.

Тут неодноразово бував Микола Гоголь. Він згадував церкву у творах „Вечори на хуторі біля Диканьки” та „Ніч перед Різдвом”.

•  Полтава – Стасі – Михайлівка.

Маршрут прокладено по землях колишніх володінь роду Кочубеїв. Надзвичайно мальовничу місцевість селища Михайлівка доповнює тихоплинна хода р. Ворскли. На схилах правого берега майже до самої водної поверхні розкинувся Парасоцький ліс – ботанічна пам”ятка природи загальнодержавного значення. На околицях села – рештки стародавнього чернечого поселення (Чернегоярського монастиря) 17 ст.

Для зимових замовників цього маршруту діє гірськолижна база “Корчак”, центр зимового відпочинку в с. Стасі з різноманітним обсягом послуг: катання на лижах, сноуборді, снігоході тощо.

3. Полтава – С.Санжари – Кунцеве – Н.Санжари -Лучки

Байдарочний маршрут - сплав по Ворсклі розпочинається в середній течії річки. Програма маршруту передбачає різноманітні заходи дозвілля та відпочинку в санаторіях та сільських оселях. Насамкінець ви прибуваєте до

регіонального ландшафтного парку “Нижньоворсклянський”, що надає послуги з організованого мисливства, рибальства, екотуризму.

4. Полтава – Солониця – Кобелячок – Григоро-Бригадирівка- Кременчук.

Цей маршрут пролягає шляхами відходу гетьмана Мазепи після поразки в Полтавській битві. Легенди про нечувані гетьманські скарби, заховані впродовж нього, турбують уяву навіть сучасних дослідників старовини.

В Мазепиному ярі (Григоро-Бригадирівка) запрошуємо відвідати та поринути в атмосферу Січі і українського села тих часів, взяти участь у козацьких розвагах, покуштувати українські страви.

Регіональний ландшафтний парк “Кременчуцькі плавні” надає організовані послуги мисливства, рибальства, екотуризму.

5 Полтава – Лубни – Пирятин. Маршрут пропонує огляд “столиці” колишніх володарів Вишневецьких м. Лубни з не менш цікавими околицями. Неподалік міста пам'ятка архітектури ХУІІ-ХІХ ст. загальнодержавного значення Мгарсько-Лубенський Спасо-Преображенський монастир. Чарівний відпочинок, полювання, рибна ловля на річці Удай у с. Каплинці. Знайомство з історією, розкопками часів палеоліту в с. Гінці. В с. Велика Круча можна скуштувати келих пива у першій в Україні пивоварні з рестораном.

6. Полтава – Опішня – Котельва . В Опішні знаходиться Державний музей- заповідник українського гончарства. Художня кераміка та майоліка, дрібна керамічна пластика с. Опішні відомі далеко за межами області та посилюють її туристичну привабливість. Скіфська столиця Гелон, де знаходиться с. Більськ

Плавання на туристичних байдарках по р. Ворсклі (2-7 днів), зупинки в історичних місцях, огляд залишків Більського городища – столиці стародавньої Скіфії (Котелевський район) Клуб “Скіфський похід”. Тел.(8-05350-9-22-50)

Відпочинок на туристичних базах, наметових містечках, приватних оселях. Садиба “Мовчазна теща” (с. Ворони) . Відпочинок групами 5-15 чоловік.

7. Полтава – Решетилівка – Сухорабівка. Дзеркалом душі та творчої сили нашого народу є невмируще народне мистецтво, різноманітно представлене на Полтавщині. Вишивальні промисли та килимарське мистецтво селища Решетилівки налічують кілька століть.

8. Полтава – Миргород – Сорочинці. В самісінькому центрі України на мальовничих берегах тихоплинного Хоролу в зелені беріз, верб і сосон розташований курорт Миргород. За майже 90-річне існування курорт допоміг сотням тисяч хворих поліпшити здоров'я. Унікальна миргородська мінеральна вода та лікувальні торфогрязі є справжнім джерелом здоров'я. Перебування на курорті Миргород, справжній перлині України, залишить у Вас незабутні враження, викличе бажання приїхати сюди ще не раз. Село Великі Сорочинці відоме своїм „Сорочинським ярмарком”, на якому представлені багатства щедрої Полтавської землі, розкинулось на річці Псел. Тут народився геніальний російський письменник М.В.Гоголь. Бував у Сорочинцях і Т.Г.Шевченко. Визначною пам'яткою архітектури є Спасо – Преображенська церква (1732р.). М'який клімат, соснові ліси, піщані долини Псла, величезні фруктові сади, – все це варто побачит

9. Полтава – В. Багачка - Білоцерківка.

Кафе “Едем”, санаторій “Псьол”, кафе “Фортеця”, кінні маршрути вздовж р.Псьол.

Кінний маршрут по березі річки Псьол (Великобагачанський район, кафе “Фортеця”, с. Білоцерківка – кафе “Едем”, с. В. Багачка ) Т. Групи 5-15 чоловік.

Наметові містечка. Рибальство та полювання. Мінеральна вода санаторію “Псьол”.

Висловлюємо подяку за надані матеріали управлінню культури і туризму облдержадміністрації