Просто літо...

Друк

Ми звернулися до депутатів обласної ради з проханням розповісти про те, як вони проводили літо, будучи школярами.

Володимир Онищенко, перший заступник голови обласної ради:

- На канікулах я завжди на літо приїжджав до бабусі у село Пироги Глобинського району. Спочатку просто відпочивав, а коли трохи підріс, то працював у місцевому колгоспі - збирав яблука, розвантажував зерно на току з автомашин, відвозив овочі на консервний комбінат. Тоді, звичайно, не міг навіть уявити, що у 2001 році стану директором цього ж комбінату.

Не пам’ятаю, щоб мені було хоч в якесь літо не цікаво на селі. Я завжди мав свої обов’язки по двору, по господарству. Увечері, звичайно, – футбол, річка, перегляд кінофільму у сільському будинку культури.

Літо пролітало миттєво. І, мабуть, те, що я, житель міста, вирішив обрати сільськогосподарську професію, вступивши на навчання до Харківського сільськогосподарського інституту імені Докучаєва на факультет захисту рослин, значною мірою було обумовлено моїми літніми враженнями від села. Спогади про канікули, бабусине село, друзів дитинства залишилися дуже теплі.

Юрій Цомартов, підприємець:

- Я народився на Далекому Сході. Мій піонерський табір знаходився на березі Японського моря у бухті Золотий Ріг. Вранці – плавання, в обід – плавання, увечері – плавання. І це незважаючи на те, що вода у цьому морі не надто тепла. Тим не менш, купалися, загартовувалися.

Немає нічого кращого для здоров’я, аніж цілюще морське повітря. Окрім цього, в таборі регулярно проводилися спортивні змагання, туристичні походи, рухливі ігри, екскурсії до Владивостока, різноманітні конкурси, працювали гуртки, ввечері демонстрували гарні добрі фільми.

 

Досі зберігаю грамоти за перші місця в спортивних змаганнях. Мені подобалося, що в табір приїжджали відпочивати діти з усієї округи. Ми швидко знайомилися і починали товаришувати. Звичайно ж бешкетували – вночі вимазували одне-одного зубною пастою, лякали.

У піонерському таборі у мене з’явилося багато нових друзів, тривалий час ми переписувалися між собою, домовлялися, щоб наступного року знову зустрітися й разом провести літо.

Піонерський табір - це не просто відпочинок та розваги. Це - акумуляція здоров’я, сили, моральних якостей. З табору ми поверталися додому добре відпочивши, сильними, засмаглими, веселими, з яскравими враженнями.

Григорій Вернигора, голова правління ВАТ «Повстин» Пирятинського району:

- Спогади про дитинство завжди приємні. На жаль, мені не довелося відпочивати у піонерських таборах. Добре пам’ятаю пришкільний табір у рідному селі Крячківка Пирятинського району, Ми розважалися, брали участь у спортивних змаганнях, влаштовували піонерське вогнище, працювали.

Вважаю, що табори відпочинку потрібні, адже в них діти не тільки відпочивають, оздоровлюються, а й виховуються, розвивають свої творчі здібності, залучаються до спорту, здорового способу життя, суспільно-корисної праці. Це сьогодні надзвичайно важливо.

 

Микола Андрієнко, голова СК «Радянський» Кобеляцького району:

- Склалося так, що відпочивав влітку в основному працюючи у колгоспі «Радянський» Кобеляцького району. Тепер це сільськогосподарський кооператив, який я очолюю.

Змалечку працював на різних роботах, потім - на збиранні ранніх зернових, силосуванні.

У піонерських таборах не відпочивав, утім не жалкую. Адже з дитячих років відчув себе причетним до хліборобського ремесла.

Юрій Бульбаха, голова правління ВАТ «Галещинамашзавод», Козельщинський район:

- Для мене літній відпочинок у дитячі роки завжди асоціюється з піонерським табором «Зміна», що у Новосанжарському району. Майже щороку з задоволенням відпочивав саме там. Було, що й по три тури.

Також любив проводити канікули в гостях у своєї бабусі у Санжарах. Чудові краєвиди, чисте повітря, сосновий ліс, річка, веселі, сповнені яскравих вражень дні. Досі пам’ятаю, як не хотілося лягати спати вдень, як потай від вожатих ми влаштовувала бої подушками. Коли став старшокласником, улітку їздив на екскурсії до Києва, Канева, Волгограду.

 

Михайло Харченко, директор аграрного орендно-приватного підприємства «Великосорочинське» Миргородського району:

- Як і більшість моїх товаришів, відпочивав у себе вдома, на хуторі Кругле Озеро Гадяцького району. Літні канікули проводив переважно у полі, на роботі. Допомагав рідним вести домашнє господарство. Звичайно, був і вільний час для відпочинку, який проводив разом із друзями. Тобто, поєднував корисне з приємним.

 

 

 

 

Передерій Лариса, заступник директора ТОВ «Полтавамолпрод»:

- Я пам’ятаю себе дуже активною дитиною. Мої дитячі роки проходили досить цікаво у передмісті Полтави. Влітку, як правило, я відпочивала у піонерському таборі “Космічний” Полтавського тепловозоремонтного заводу, що у Лісових Полянах, де мала безліч друзів і захоплюючих подій. Про ті часи й зараз зберігаю яскраві, найтепліші спогади.

 

 

 

Явдощук Олександр, начальник Диканського управління газового господарства «Полтавагаз»:

- Піонерського табору, як такого, у моєму житті не було, бо, починаючи з третього і аж до восьмого класу, кожного літа, я працював на току у колгоспі.

Так я допомагав нашій сім’ї, бо батько був інвалідом. А одночасно отримав трудове загартування на все життя, що неодноразово ставало у нагоді.

 

 

 

Стасовський Василь, регіональний директор ТОВ «Боришівська зернова компанія»:

- Я народився у маленькому селі на кордоні Миргородського та Гадяцького районів, яке мало назву Глибоке. За здобуттям середньої освіти діставався велосипедом за 12 та 15 кілометрів до найближчих шкіл.

Канікули, як правило, проводив удома допомагаючи батькам. Увесь вільний від роботи час, наслідуючи своїх старших товаришів – спортсменів, грав у футбол і волейбол, брав участь у змаганнях.

Після четвертого класу навчився грати на кількох музичних інструментах, отож ми разом із друзями влаштовували самодіяльні концерти для наших родин і сусідів.

Двічі за все дитинство відпочивав у пришкільних таборах. Нині ті часи згадую із ностальгією, а торік зініціював зустріч випускників різних років своєї Солдатівської початкової школи, якої вже не існує. З’їхалося майже 70 друзів дитинства та найбільш зворушливим було спілкування з нашою першою вчителькою, 95-річною Марією Степанівною Титаренко.