Керуючі компанії — це перехідний етап від ЖЕКів до ОСББ

Друк

Надія Діденко "Вечірня Полтава"

Кременчук вже кілька років живе без ЖЕКів. Будинки у промисловій столиці Полтавської області обслуговують не класичні житлово-експлуатаційні контори, а керуючі компанії. Ті самі, за створення яких так ратують урядовці у рамках реформування житлово-комунального господарства України і котрі мають стати панацеєю від хронічної нестачі коштів у міських бюджетах на «комуналку» та ліками від неякісних компослуг. Передовий досвід наддніпрянського міста у 2010 році навіть вивчали на спеціальній виїзній нараді Міністерства ЖКГ України. Влада Полтави також накинула оком на досвід кременчужан, проте в обласному центрі застрягли на півшляху, скоротивши кількість ЖЕКів, але так і не створивши самих керуючих компаній.

Як все починалося

Чому все вдалося в Кременчуці? Колишній перший заступник міського голови Кременчука, один з учасників та ініціаторів реформування ЖКГ наддніпрянського міста, а нині перший заступник голови Полтавської обласної ради Володимир Онищенко зауважує: перш, ніж розпочати реформу, влада набралася знань і досвіду. Задля цього колишній очільник Кременчука Микола Глухов неодноразово їздив до Естонії, Латвії, Польщі. І лише після того, зваживши всі «за» та «проти», у Кременчуці розпочали впроваджувати закордонний досвід, адаптуючи його до вітчизняних реалій. І робили це поетапно, протягом кількох років.

— Спочатку у 2000 році існуючі на той час ЖЕКи перевели на спрощену систему оподаткування, — розповідає Володимир Онищенко. — Це дозволило покращити фінансовий стан підприємств і зекономити кошти — майже 2 мільйони гривень протягом року. Зекономлені кошти підприємства направили насамперед на погашення заборгованості із заробітної плати. Так що надалі про проблеми із зарплатою працівникам ЖЕДів, як це мало місце у Полтаві, в Кременчуці забули. На другому етапі реформування наприкінці 2002 року відбулося укрупнення житлово-експлуатаційних дільниць: на базі існуючих 12 дільниць створили п’ять комунальних госпрозрахункових житлово-експлуатаційних підприємств.

Далі почали впроваджувати систему управителя. Спочатку провели тендер серед керуючих компаній з різних міст - Києва, Львова та Кременчука-  на право обслуговувати міський житловий фонд. Як розповідає Володимир Онищенко, до питання тендера підійшли зважено й максимально серйозно. Заявки розглядала спеціальна тендерна комісія, створена при управлінні житлово-комунального господарства. Умови тендеру були жорстко виписані, аби не натрапити на фірму-одноденку, котра не має ні спеціальної бази, ні фахівців, які змогли б обслуговувати будинки.

Переможцями тендеру було визнано дві кременчуцькі керуючі компанії — ТОВ «Житлорембудсервіс» і ТОВ «Добробит». Їм передали в управління 1 липня 2008 року 1178 міських багатоповерхівок загальною площею квартир 2 253 084,74 кв. м.

Плюси реформування…

Керуючі компанії — не ЖЕКи. На відміну від останніх вони комунальні послуги не надають, а укладають угоди на виконання певного обсягу робіт. Компанія, так би мовити, контролює процес: виступає замовником робіт, наймає для надання комунальних послуг приватні фірми чи комунальні ЖЕПи. Робить це на конкурсній основі, тим паче, що вибирати у Кременчуці було з кого: паралельно з переходом від ЖЕКів до керуючих компаній, на комунальному ринку наддніпрянського міста почали з’являтися приватні фірми. А разом з ними — конкуренція. І в конкурентній боротьбі комунальні житлово-експлуатаційні підприємства програли приватним структурам, які пропонували послуги з комплексного обслуговування житлового фонду.

— Після того, як у місті почали працювати керуючі компанії, розмір тарифів на комунальні послуги для населення не змінився, — коментує Володимир Онищенко. — Проте відразу майже вдвічі збільшився обсяг виконаних ремонтних робіт. Звідки взялися кошти? Все дуже просто: левова частка коштів, які городяни сплачували ЖЕКам, йшла на утримання апарату. У пропорції 75—80 відсотків. На ремонт залишалося 20—25 відсотків коштів. Зараз ситуація змінилася кардинально: керуюча компанія використовує на своє утримання до 15 відсотків коштів, решта йде на ремонт дахів, під’їздів та благоустрій.

Один з плюсів керуючих компаній, на думку Володимира Онищенка, — це відповідальність за виконані роботи. Якщо ЖЕКи отримували кошти від населення, виконували ремонтні роботи і не надто переймалися їх якістю, не звітували перед населенням, то керуючі компанії відповідають за експлуатацію будинку. І якщо ремонт даху зроблено погано, то переробляти все доведеться вже власним коштом. Окрім того, керуюча компанія слідкує за втручанням сторонніх у функціонування будинку. Наприклад, компаній-провайдерів кабельного ТБ чи Інтернет-зв’язку.

— Поцікавтеся, звідки провайдери беруть електроенергію? Від ліфтового господарства, що категорично заборонено, бо може призвести до аварій ліфтів, — пояснює Володимир Онищенко. — У Кременчуці в цьому питанні майже наведено порядок. Ще одна проблема — експлуатація дахів. Ті ж Інтернет-провайдери, компанії кабельного телебачення прокладають через дах кабелі. А хто відповідає за експлуатацію будинку, за дірки в даху, що затікатимуть під час сильних злив? У Кременчуці цим займаються керуючі компанії — вони встановлюють правила гри для таких фірм-провайдерів.

Ще один плюс — у Кременчуці почали оперативніше реагувати на аварії та НП. У листопаді 2008 у місті створили «Швидку житлово-комунальну допомогу». До її складу входить диспетчерська служба, яка приймає заявки від населення, та 9 бригад швидкого реагування. В кожній бригаді — 2-3 фахівця, які виконують роботи будь-якої складності. Для швидкої комунальної допомоги закупили спеціалізовані автомобілі, обладнані сучасними, найнеобхіднішими інструментами — від болгарок до джерел електропостачання та газо - електрозварювального обладнання.

… і мінуси

Ремонт дахів, під’їздів та мереж — на це скаржаться і з цими проблемами й надалі стикаються мешканці Кременчука. Ніхто не відкидає плюсів реформування — появу лавок на міських вулицях, урн для сміття, збільшення кількості ремонтів тих же під’їздів. Чи створення при керуючих компаніях аварійних служб, які працюють цілодобово й доволі таки непогано.

Одним із мінусів реформування кореспондент газети «Кременчуцький телеграфъ» Тетяна Донченко називає відсутність звітності перед споживачами. Якщо у міськвиконкомі управляючі компанії звітують про виконану роботу, то пересічним громадянам складно отримати таку інформацію. Не йдеться й про прозорість використання коштів.

— Людям не дають підписувати акти виконаних робіт під час ремонтів, — зауважує Тетяна. — У ЖЕКа можна було простіше отрмиати звіт про фінансову діяльність, ніж в керуючої компанії. На вимоги, що вони зобо’язані це робити, часто можна почути аргумент на кшталт: «Ми не повинні — це наша фінансова діяльність». Ще одна проблема — це тарифи. Вони залишилися ще з часів ЖЕКів і городянам постійно обіцяють, що тарифи не зростатимуть. Вони дійсно залишаються незмінними протягом останніх кількох років. щоправда, керуючі компанії користуються тарифами, які формувалися з урахуванням штату і заробітної зарплати ЖЕКів. Штат скоротили, але тариф залишився. Керуючі компанії економлять на сезонних працівниках. Наприклад, у ЖЕКах цілий рік працюють покрівельники. А тут наймають підрядника, котрий виконує конкретну роботу й отримує за неї плату. Проте питання залишається: компанії не тримають великий штат і не платять зарплат, економлять кошти — це плюс. Але ж і користувачам тариф не зменшили... Виходить, ми переплачуємо за комунальні послуги?..

З тим, що не все так райдужно і безпроблемно у сфері реформування ЖКГ та переходу від ЖЕКів до керуючих компаній, погоджується й Володимир Онищенко. Проте переконаний він в одному: реформа вкрай потрібна комунальній сфері.

— ЖЕКи — це анахронізм півстолітньої давнини, — говорить Володимир Вікторович. — Бо далі так не можна: у нас все залишилося, як було при Радянському Союзі, хоча живемо в умовах ринкової економіки.

Для того, аби працювати по-старому, потрібно мати великий бюджет, щоб цим коштом закривати всі «комунальні» дірки. Або ж проводити реформування. Керуюча компанія — це перехідний етап від ЖЕКів до створення ОСББ. Об’єднання співвласників багатоквартирних будинків — це найкраща перспектива. Бо тоді кошти використовує не ЖЕК, не керуюча компанія, а мешканці будинку. Вони перевіряють доцільність використання коштів та якість виконаних робіт. Їм жити в цьому будинку, їм за нього й відповідати. От тоді кожен з нас стає ефективним власником свого житла — не лише квартири, в якій мешкає, а й даху, під’їзду, підвалу.